Цитування -це
- наведення дослівного уривку тексту, запозиченого з джерела іншого автора;
- формула, малюнок або таблиця;
- парафраз цитати (смислова форма згадки);
- розбір інших статей у своєму тексті.
Важливо: кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, яке прописується в бібліографічному списку, інакше це буде вважатися серйозною помилкою в оформленні статті, і матеріал повернуть на доопрацювання.
ПРИНЦИПИ ОФОРМЛЕННЯ ДЖЕРЕЛ ЦИТУВАННЯ
Цитування роботи інших авторів / науковців
- завжди використовувати лапки (цитата береться в лапки, наводиться в тій граматичній формі, що і у автора, повністю, без скорочень та спотворень авторської думки);
- повністю прописувати текст згадки
- цитату слід починати з прописної літери, якщо вона відтворює речення повністю;
- обов’язково вказувати ініціали вченого і ставити їх перед прізвищем;
- ім’я вченого не варто писати повністю, можна обійтися тільки ініціалами;
- не варто починати абзац з цитати або авторського прізвища;
- дотримуватися одного стилю оформлення цитат.
Непряме цитування / парафраз (смисловий переказ суті цитати)
Коли використовуєтепарафраз (смисловий переказ суті цитати),не забувайте написати згадку на автора.
Смислова передача суті цитати доречна в таких випадках:
- узагальнюється інформація з кількох ресурсів;
- якщо джерело – це об’ємний текст, а потрібен його короткий виклад;
- якщо це об’ємна цитата.
Слід давати посилання на джерело при непрямому цитуванні – переказі, викладі думок інших авторів своїми словами; при огляді загальних тенденцій наукових досліджень; при зазначенні фактичних даних і результатів попередніх досліджень.
Важливі способи цитування
1. Цитування вторинних посилань (вчений лише знайомиться з матеріалом; оригінал втрачений або написаний дуже складною мовою, і його важко перекласти; мета цитати – аргументувати щось у статті, показати процес аналізу; якщо цитату вченого пам’ятає інша особа).
Вторинні цитати потрібно ретельно перевіряти на достовірність першоджерела, переконавшись, що в них немає помилок.
2.Згадки прізвища зарубіжних джерел і вчених (текст пишіть мовою наукової роботи (не мовою оригіналу). Якщо немає впевненості в якісному перекладі, можна скористатися парафразом і потрібно коректно транслітерувати особисті дані автора).
3. Самоцитування в статті (якщо автор опублікував свої роботи раніше, він може процитувати їх у новій статті. Власні посилання повинні бути також оформлені у відповідності до всіх правил, що допоможе перенаправити інших вчених до своїх попередніх наукових робіт. Самоцитування має допомагати розкривати і доповнювати дослідження і бути по темі роботи (не більше 12%)).
4. Під час цитування законодавчих актів посилаються тільки на першоджерела, які є загальнодоступними і публічними.
ОСОБЛИВІ ВИМОГИ ПРИ ЦИТУВАННІ
Текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання.
Науковий етикет вимагає точне відтворення цитованого тексту, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст.
Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”.
Якщо потрібно підкреслити ставлення автора статті до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.
Якщо автор статті, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.
Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розрядка моя. – М.Х.).
Цитати в статті використовуються рідко; можна зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати прізвище автора, який уперше її висловив;
Відомі тези і твердження авторитетних дослідників подаються на початку статті, а основний обсяг статті присвячується викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву.
У науковій статті обов’язково мають бути посилання на джерела та список використаних джерел після висновків тексту.
НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ ПОМИЛКИ ПІД ЧАС ЦИТУВАННЯ
- Серйозною помилкою вважається звичайна неуважність, яка спричинила відсутність згадки в списку літератури.
- Потрібно дуже ретельно перевіряти інформацію про посади і звання авторів і сам текст його роботи. Якщо при цьому з’явилися якісь сумніви на його рахунок, краще не згадувати його публікацію в своїй роботі.
- Обов’язково вказуйте посилання на графіки, малюнки, схеми тощо, інакше такі дані будуть вважатися порушенням прав автора.
- Змінюйте форму цитування (дослівна і смислова), щоб текст залишався живим.
- Іноді виникають похибки в згадці зарубіжних авторів. Це може бути неправильно перекладене ім’я або прізвище автора. Завжди потрібно пам’ятати, що в переліку бібліографії, джерело прописують на мові оригіналу.
- Беріть інформацію тільки у перевірених авторів, вписуйте в роботу цитати, які містять унікальні висловлювання, точно характеризують і збагачують роботу.
- Завжди пам’ятайте про лапки і посилання, інакше цитату будуть прирівнювати до плагіату.
ЯК РОБИТИ ПОСИЛАННЯ
Посилання в тексті статті подавати тільки у квадратних дужках, наприклад [1], [1; 6], де цифри 1 і 6 відповідають порядковому номеру праці або джерела у Списку використаних джерел. Якщо посилання на джерела підряд з 1 по 6 , тоді [1-4].
Посилання на конкретні сторінки наводити після номера джерела через кому з маленької букви “с.”), наприклад: [1, с. 5]. Якщо посилання на кілька праць, вони розділяються крапкою з комою: [1, с. 5; 6, с. 25-33].
Якщо використано відомості, матеріали чи твердження з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць тощо з джерела, на яке дано посилання.
Посилання у тексті зазвичай робиться в кінці речення.
Не робити посторінкові посилання.
Не подавати в тексті розгорнутих посилань, таких як (Іванов А.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 54).
Неприпустиме посилання на неопубліковані та незавершені праці.
ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Оформлення списку використаних джерел повинно відповідати вимогам ВАК до бібліографічного опису – ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» (Бюлетень ВАК України № 3, 2008 р., с. 9-13).
Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів заголовків.
Нумерація джерел проставляється вручну. Не використовуйте автонумерацію та автоматично генеровані кінцеві посилання.
Джерела іноземною мовою розміщуються після всіх джерел кирилицею, виключенням є коли список формується у порядку появи посилання в тексті.
Основні правила оформлення джерела:
Назви статей, монографій, збірників, конференцій, тез, доповідей, авторефератів дисертацій вказуються повністю.
Для статей обов’язково дається їх назва, назва видання, рік, номер (випуск, том), початкова та кінцева сторінки.
Для монографій, довідкових, енциклопедичних видань – назва, місце видання (місто), видавництво, рік видання, (том, частина – якщо є), загальна кількість сторінок.
У списку джерел з маленької букви пишуть відомості, що відносяться до заголовку (підруч. для вузів, матеріали конф., тези, навчально-методичний посібник тощо), відомості про відповідальність (ред., упоряд., редкол. та ін.), наприклад:
Психологія : підруч. для вузів.
Психология : словарь / отв. ред. Гончарук П. В.
Має бути проміжок в один друкований знак (пробіл) до і після приписного знака: тире (–), скісна риска (/), дві скісні (//), двокрапка (:). Виняток – крапка (.) та кома (,) – проміжки залишають тільки після них.
Після скісної риски (/) пишеться автор (автори) саме у такому вигляді, в якому зазначено на титульному листі або у змісті (якщо це стаття), тобто, це може бути Попов В.В., В.В. Попов, Василь Васильович Попов, Василь Попов.
Таким чином, запис реквізитів статті одного автора з періодичного друкованого видання матиме наступний вигляд:
Прізвище ініціали автора. Назва статті. / ім’я, по батькові автора або ініціали і прізвище автора // Назва журналу. – Рік. – № . – С. ?–?.
Запис двох і більше авторів: спочатку перший автор, після слешу (/) вказуються два/три/чорити автора:
Прізвище ініціали першого автора. Назва статті. / ініціали прізвище першого автора, ініціали, прізвище другого автора // Назва журналу. – Рік. – № . – С. ? – ?.
Алгоритм оформлення статті з електронного видання:
Прізвище ініціали автора. Назва статті [Електронний ресурс] / ім’я, по батькові автора або ініціали прізвище автора // Назва журналу. – Рік. – № . – Режим доступу: http://www… (з нової строки) електронна адреса, за якою розміщена стаття. Наприклад:
Кабан Л. В. Оцінювання інноваційної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів регіону [Електронний ресурс] / Лариса Василівна Кабан // Народна освіта. –- 2007. – Випуск 1. – Режим доступу: http://www.narodnaosvita.kiev.ua/Narodna_osvita/vupysku/1/statti/2kaban/2kaban.htm
Для того, щоб прізвище та ініціали автора залишалися в одному рядку і не розривалися користуйтеся комбінацією Shift+Ctrl+Space (пробіл).
